Книжкова баржа

Сплило чотири роки, як Жан Одинак покинув книжкову баржу «Літературна аптека» та наважився поринути в нове кохання. Але любов до жінки не заперечує любові до своєї справи, тож після довгих роздумів, умовлянь друзів і послання Жозе Сарамаґу, що збереглося в капсулі часу, месьє Одинак повертається. І кермувати баржею, і зцілювати людські серця. Водночас він пише своє життя, кохання і спадок — довідник для книготорговців і літературних фармацевтів. Ця книжка не тільки про Одинака, його рідних і друзів. Вона і про те, щоб читати самих себе, шукати людей, з якими почуваєшся «повним виданням», а не «вибраним». І, звісно, переміщуватися від плану до імпровізації, накривати в серці один стіл для бажань та розуму і знаходити в читанні цілковиту свободу.Про авторкуНіна Ґеорґе — німецька письменниця й репортерка, авторка 26 книжок і сотень публікацій. Працювала в кримінальній журналістиці та відповідальною редакторкою Die Welt. Її роман «Маленька паризька книгарня» став світовим бестселером. Разом із чоловіком-письменником живе в Берліні та Бретані.ВідгукПовернення Жана Одинака на книжкову баржу стало моїм внутрішнім поверненням додому. Я все ще глибоко закохана в алхімію літератури, ніде не почуваюся такою вільною і водночас захищеною, як у глибинах історії. Про цей книжковий затишок хочеться говорити знову і знову, — Ніна ҐеорґеЦитатиСправді важливі лише той, хто пише, і той, хто читає; вони зустрічаються на мості зі слів і на якусь мить між ними виникає єдність. У процесі читання кожна людина створює власну книжку, ви до цього як автор уже не маєте жодного стосунку. От і все, що треба знати. Обоє перекидаються словами, думками, ведуть свою гру, і повірте мені, Одиначе, настане день, коли читачі, а не критики писатимуть про книжки, змінюючи все. Підозрюю, що мені це вже не судилося пережити. То що порекомендували б ви мені, людині на порозі смерті, що зникне тієї миті, коли прокинеться мрійник, який мене створив?Людина, яка читає, споконвіку завдавала владоможцям найбільше проблем. Для них така людина була надто вільною. Її спільницею є література, адже перед книжкою всі рівні.Людина, яка читає, панує в царстві, що належить лише їй, створює недоступні для інших світи — романтичні, політичні, непокірні. Така людина легко переміщається в часі, вона носить взуття героїв, безпомічних, закоханих, покинутих, уявляє собі страх і тріумф, живе в селах, замках, печерах, лісах, підвалах, на плавучих баржах, вона відкрита до всіх можливих чудес, немов до наукових відкриттів.— Ось як живуть із книжками. Не лише в голові, не лише «ой-ой-ой, я крута, я читаю». Не знаю, навіщо tata Елла приволокла мене сюди, вона прекрасно знає, що я терпіти не можу їздити на велосипеді, але... одне я знаю напевно: я хочу, щоб навколо мене ціле моє життя були книжки, від ранку до вечора, і вночі теж, постійно, по-хорошому, по-справжньому, коли... коли немає списку обов’язкових для прочитання книжок, немає ніяких літературних премій, немає семінарів, на яких препарують тексти, поки не повідрізають усе, що стирчить, а мертві залишки не позаливають метатекстовим соусом. Розумієш, про що я? Я хочу бути в живих текстах. У справжньому житті.