Вони б і мухи не скривдили

Що перетворює цілком притомних та цивілізованих людей, які нічим не відрізняються від інших у буденному житті, на вбивць і ґвалтівників під час війни? І чи будь-хто з нас теж потенційно може стати злочинцем у відповідних умовах?Шукаючи відповіді на ці питання, Славенка Дракуліч спостерігала за розглядами справ на засіданнях Міжнародного кримінального трибуналу в Гаазі щодо воєнних злочинів у колишній Югославії. За моторошними випадками насильства й смертями сотень тисяч людей авторка намагається розгледіти суть — причини конфлікту, що тлів упродовж певного часу, та суспільні зрушення й політичні жести, що зумовили його вибух.Ця книжка з’явилася, щоб потривожити ваш солодкий сон, змусити засумніватися у власній «хорошості», примусити думати й ставити неприємні питання — із тим, аби потім не піддатися колективній ідеології, яка веде дорогою поділу, ворожнечі та агресії. — Славенка ДракулічСерб, хорват та боснієць грають у карти. Вони чудово послуговуються однією мовою, ділять між собою мусульманські страви без огляду на їх віросповідання. Тут немає агресії, словесних баталій чи, тим паче, насилля. Вони живуть в гармонії та спокої. Читають книжки, дивляться супутникові канали. Та, на жаль, не в рідній їм колись Югославії. Не в Хорватії, Боснії чи Сербії, та навіть не Македонії чи Косово. Вони перебувають у Схевенінґенському таборі утримання в Гаазі, куди потрапили за ненависть одне до одного. Жахлива іронія епілогу твору Славенки Дракуліч залишає неприємне відчуття пустоти та образи. Утопічна атмосфера братерства та єдності між учорашніми заклятими ворогами змушує задуматись: для чого все це було? — Олександра Дмитренко, Літакцент