Наше. Спільне. Як зберегти в собі людину під час і після війни

Книжка потрапила у список Найкращих книжок 2023 року за версією ПЕН Війна увірвалася у кожен дім, поділила життя на «до» і «після», стала нашою новою реальністю. Щодня з'являються все нові й нові питання — як саме з цією реальністю співіснувати, не втратити в ній себе і до яких викликів ми маємо бути готовими. Як ми можемо підготувати себе і країну до збільшення кількості людей з інвалідністю? Яким вектором рухатимемося далі? Чи не відступимо від цінностей, за які віддають життя наші люди, — свобода слова, рівні права? Як підготуватись до післявоєнного стану — можливого рівня насильства, радикалізму? Куди може зникати емпатія під час війни, навіть у найбільш чуйних людей? І чому ми ніколи не зможемо бути такими, як до 24 лютого? Книжка громадської активістки Тані Касьян «Наше. Спільне. Як зберегти в собі людину під час і після війни» наповнена історіями як людей не публічних, так і медійних особистостей нарівні з іншими. Чи усвідомлювали можливість повномасштабного вторгнення, чи складали тривожні валізи, де були напередодні 24 лютого… А також думками психотерапевта про те, чому люди не вірили до останнього, що може статись ескалація війни. Авторка розповідає і про власний досвід, згадує, яким був 2014-й рік для її рідного Маріуполя, та описує свою тривожність на початку лютого 2022 року, розмови з психотерапевтом, ветераном АТО. Разом з читачем Таня Касьян пройде шлях від першого усвідомлення війни до відповідей на питання «Як не програти після перемоги?». Бо навіть коли здається, що світло згасло, варто пам’ятати — воно завжди є всередині нас. І ми точно можемо його зберегти.Чому варто прочитати книжку «Наше. Спільне. Як зберегти в собі людину під час і після війни»?Книга базується на п'яти стадіях прийняття неминучого, які описують нашу дійсність: заперечення — гнів — торги — депресія — прийняття.Розмови з психотерапевтом, реальні історії та емоції людей, розповіді публічних осіб, цивільних та військових.«Наше. Спільне. Як зберегти в собі людину під час і після війни» допомагає пройти шлях від заперечення війни до прийняття дійсності та фактичного майбутнього.Книга містить додатковий розділ, у якому зібрана коректна термінологія воєнного часу: як говорити про ВПО та біженців; про війну — чому це не конфлікт, не криза; про постраждалих від насильства та інші терміни, які можуть стосуватись вразливих груп: людей з інвалідністю тощо.Про Таню Касьян:Таня Касьян — письменниця, журналістка, громадська активістка. Народилася та виросла у Маріуполі. З 2014 року живе у Києві. Працювала журналісткою та головною редакторкою. Зараз очолює правозахисну організацію «Точка опори ЮА». Авторка книжки «Про що мовчать» та упорядниця «Довідника безбар’єрності», авторка та ведуча подкасту «Потрошку».Цитати:На психологічному рівні війна, з погляду агресора, — це заборона на життя. Ракетними обстрілами Росія шле нам повідомлення: «Не живіть! Згиньте!». Тому так важливо на війні хапатися за те, що робить нас живими. Хочеш — нафарбуй губи червоною помадою та набризкайся улюбленими парфумами. Хочеш — спи стільки, скільки можеш. Хочеш — випий чашку кави зі смачним тістечком. Хочеш — прихисти нарешті цуценя з притулку. Роби все, що дає тобі радість від того, що твоє життя триває.Я дозволяю собі зупинитися і втомитись. Тому я не дивлюсь у перспективу того, чи я зможу воювати роками. Я живу відрізками часу між ротаціями. І я не знаю, чи повернуся із фронту. Чи повернуся неушкодженою. Я не знаю, що на мене чекає далі. В мене залишилося дуже мало друзів. Кожна втрата дуже сильно б’є по мені, і я вже не готова нікого втрачати. А це продовжує відбуватись… Тому я не знаю, де та межа. Дозволяю собі стояти за нашу свободу, допоки зможу. Поки що я можу…Ціннісний конфлікт — це дуже сильна річ. Ми можемо хоч сто разів брехати собі, що байдуже, де батьки — в Росії, в Україні чи третій державі, аби родина була жива-здорова. Але коли справа доходить до розуміння базового сприйняття цього світу — де добро, а де зло, — замовчувати й терпіти стає складніше. І тут доводиться вибудовувати нові кордони та правила. Або ми перестаємо спілкуватися з людьми, які бачать світ викривлено. Або приймаємо їх, терпляче слухаємо, а потім усе ж таки перестаємо спілкуватися. Або приймаємо їх, терпляче слухаємо, але так само терпляче гнемо своє. Або просто приймаємо. Єдиного правильного рецепта для всіх немає. Кожен вирішує сам, як йому будувати стосунки з найріднішими або з тими, хто ними був.